Прочитати текст

 У полоні Пухирника 

Босмінка ніяк не могла заспокоїтися: —  Ну й смішно ж тебе звуть! Пузанчик!.. Жучок хотів образитися, але згадав, що вони ж тепер друзі, розсміявся й собі: 37 —  Авжеж, Пузанчик. Що вдієш, коли маєш таке кругленьке черевц е! Босмінка розповіла про свою біду. —  Мама, кажеш, і тато? — перепитав Пузанчик. — Та їх, мабуть, течі я понесла. Пуст е, знайдемо!.. Босмінка повеселішала. Оце справді друг! Попоївши, вони рушили в дорогу. Пузанчик перший помітив на поверхні води тонесеньку трісочку. Її повільно несло за течі єю. —  Під’їдемо? — запропонував Пузанчик. Вони видерлися на трісочку й умостилися на ній. Пузанчик на передньому кінці трісочки ніс дозор. Босмінка, спустивши у воду хоботок, правила ним, ніби веслом. Незабаром їх прибило до берега. Трісочка застряла між рослинами, і хоч як силкувалися друзі зіпхнути її, це їм не вдалося. —  Доведеться пливти своїм ходом, — із жалем промовив Пузанчик. Вони рушили далі, роздивляючись на всі боки: чи не видно десь Босмінчиних батьків? Коло берега Босмінка помітила якусь дивну пухнасту рослину. На ній було безліч вузеньких листочків, з-поміж яких голубіли прозорі пухирці. Нічого не підозрюючи, Босмінка підпливла до одного пухирця й заход илася оглядати його. Її увагу привернули малюсінькі дверцята. Босмінка обережно штовхнула їх — і провалилася в темряву. —  Ой-ой-ой… — пролунав її відчайдушний писк. — Пухирник!!! 38 Пухирник… Рослина-хижак, рослина-пастка! Босмінку чекала неминуча загибель. Пузанчик заметушився, не знаючи, що робити, як урятувати друга. Нарешті придумав! Він квапл иво попрямував до берега. Але вибратися з води було не просто. Берег у цьому місці був гл инястий, слизьк ий, і Пузанчик раз у раз зривався та падав у затоку. Та ось він помітив очерет ину. Кілька листків нависали над берегом. Пузанчик видерся на один і стрибнув на землю. Невдовзі він знайшов те, що шукав. Під старою сосною лежала міцна довга голка. Сяк-так завдавши її на плечі, Пузанчик поспішив назад. От і берег. Жучок ліг на свою тверду, гладеньку спинку і з’їхав у затоку. І тут виявилося, що легк а суха голка не тоне. Що тільки Пузанчик не робив: лягав на голку зверху, повисав на ній, наче на турніку… Тоді Пузанчик здогадався: він ухопив неслухняну голку за кінчик — і потяг під воду. Швидше! Кілька дужих гребків — і Пузанчик побачив Пухирника. Виставив голку вперед, ніби списа, і, улюлюкаючи, помчав на ворога. У полоні в Пухирника Босмінка відчувала, що задихається… Раптом над головою щось тріснуло — і Босмінка побачила перед собою соснову голку. Хтось зовні роздирав нею пухирець. 39 Ще трохи — й утворилася здоровенна дірка, через яку Босмінка кинулася на волю.