Прочитай текст
Задирака
Взимку, коли
нахурделило багато снігу і запекли тріскучі морози, Сашко прилаштував на
балконі годівничку для птахів. І почали прилітати до корму горобці, синички,
снігурі. Хлопчик підсипав їм зерна чи крупи, а для синичок мама інколи давала шматочок
несолоного сала. Та якось Сашко помітив, що до годівнички занадився рудий
крикливий горобець. Ото зненацька, ніби з неба, впаде до корму, і давай усіх
відганяти, наче якийсь ненажера.
— І чого він такий задиркуватий?
— питає у мами Сашко.
— Бо невихований, — сказала мама,
дивлячись на розбишаку.
А той все кричить, стрибає,
тріпоче крильцями.
— Господарює, наче то його власна
годівничка, — дивується Сашко. — Аж мені за нього соромно.
Порозганяв розбишака пташок від
годівнички, а тоді сам заходився біля смачненького пшонця. І так жадібно
дзьобав, що забув про все на світі. А тим часом із сусіднього балкона вже
тихенько підкрадався по бильцях здоровенний рябий кіт. Він на мить зачаївся, а
тоді як стрибне! І хап задираку за хвоста, аж пір’я з нього полетіло. Та
розбишаці вдалося випурхнути з котових лап на високе дерево.
Сидить і озирається від переляку,
стріпує пір’ячком. От лише замість хвоста у нього лишилося тільки три пір’їнки
стирчати. Ото не задавайся!.. (186 слів)
Андрій Бондарчук
Немає коментарів:
Дописати коментар